Рідна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Мать родная моя, ты до зорьки вставала
И водила меня на поля из села.
Собрала в путь-дорогу и меня далеко провожала,
И расшитый рушник мне на счастье дала.

Собрала в путь-дорогу и меня далеко провожала,
И расшитый рушник мне на счастье, на долю дала.

Пусть сияет на нем, как весенняя сказка,
В соловьиную ночь расцветающий сад.
И любви материнской улыбнётся мне тихая ласка,
И очей твоих синих задумчивый взгляд.

И любви материнской улыбнётся мне тихая ласка,
И очей твоих синих печальный, задумчивый взгляд.

Я возьму тот рушник, расстелю, словно долю,
В тихом шелесте трав, в щебетанье дубров.
И на вышивке тонкой расцветет все родное до боли,
И разлука, и детство мое, и любовь.

И на вышивке тонкой расцветет все родное до боли,
И разлука, и детство, и матери милой любовь^[2].